Тривога — це стан, у якому ми за щось хвилюємося, переживаємо, турбуємося.Психотерапевт не позбавляє від високого рівня тривожності, а тільки допомагає вчитися з нею жити.
Перше завдання тривоги — це сигналізування про небезпеку. Якби не було тривоги, ми ні за що не переживали би.Друге завдання тривоги — мобілізація. Тривога мобілізує внутрішні ресурси, аби справлятися з небезпекою, про яку вона сигналізує.
Ми не можемо бути однаково тривожними, так закладено природою. Разом генетика і життєвий досвід вибудовують із кожного з нас людину з певним, відмінним від інших, рівнем тривожності.
Дуже важливо зрозуміти, що є базова тривога, яка може бути більшою або меншою в різних людей, залежно від їхньої генетики і тільки тоді, коли тривога починає заважати жити тільки тоді, мова йде про тривожний розлад.
Ознаки того, що тривога перестала бути нормальною і перетворилася на тривожний розлад.
Перша ознака тривожного розладу: тривога починає заважати виконувати щоденні функції, починає заважати жити. Через тривогу я не можу готувати їсти, ходити на роботу, спілкуватися з дітьми. Моє життя перетворилося на пекло, бо, крім тривоги, я більше ні про що не думаю.
Друга ознака тривожного розладу: реальної підстави тривожитися немає, але я все одно роблю це. Наприклад, я ходжу по квартирі з думкою, що Бог може покарати мене небезпечним вірусом (тривога за здоров’я і, можливо, обсесивна тривога), і ця думка починає розростатися в моїй голові. Або я боюся вийти на восьмий поверх, бо вивалюся у вікно в під’їзді, хоча для цього дуже треба постаратися.
Третя ознака тривожного розладу: причина для тривоги є, але вона становить 10 % небезпеки, а наша тривога — 100 %. Коли я сідаю за кермо, є ймовірність, що я можу потрапити в аварію, і це тривожить. Але коли я не сідаю за кермо, бо є ймовірність, що я можу потрапити в аварію, — то в мене тривожний розлад.
Інформацію сформовано за текстом книги Володимира Станчишина "Стіни в моїй голові. Жити з тривожністю і депресією"
Авторка тексту : психологиня Любов Бушева

Метод Символдрама, що я використовую в роботі і який може бути корисним для тих, хто хоче краще розуміти свою особистість, розібратися у внутрішніх конфліктах та навчитися вирішувати проблеми в житті.
Метод розроблений відомим німецьким психотерапевтом, професором Ханскарлом Льойнером (1919-1996).Прагнучи вдосконалити психоаналіз, вчений розробив окремий напрямок, який став відомим психотерапевтичним методом. Вагомий внесок у розвиток Символдрами Льойнером, вніс Карл Густав Юнг, що підштовхнуло провести ряд експериментів з метою довести наукову компетентність символів, образів і несвідомого в цілому.
Символдраму часто називають як метод "Снів на яву", а також вона відома як Кататимно-імагінативна психотерапія (КІП). Це метод глибинно-психологічно орієнтованої психотерапії, яка виявилася клінічно високо ефективною при короткостроковому лікуванні неврозів і психосоматичних захворювань, а також при психотерапії порушень, пов'язаних з невротичним розвитком особистості. В якості метафори символдраму іноді характеризують як «психоаналіз за допомогою образів».
Під час сеансу в КІП-терапії, пацієнту пропонується зайняти зручне положення і погрузитися у стан глибокої розслабленості. Далі, терапевт буде проводити пацієнта через серію візуалізацій, які можуть бути пов'язані з конкретними життєвими ситуаціями або емоціями. В ході цих візуалізацій, пацієнту може бути запропоновано візуалізувати свої почуття, образи, символи, і терапевт може ставити питання, щоб допомогти пацієнту дослідити свій внутрішній світ. Наступним етапом є малювання та інтерпретація малюнка, що допомагає в дослідженні пацієнтом власних емоцій та переживань, а завдяки питань, що ставить терапевт, приводить до розв'язання проблеми.
Робота за методом Символдрама відкрита широкому колу пацієнтів з різноманітними потребами і віковими категоріями. До неї можуть звертатися як індивідуально, так і у груповій формі, сімейні пари, підлітки, а також діти приблизно з 8 років.
У результаті психотерапії пацієнт отримує глибоке розуміння себе, вирішення проблем, покращення відносин та краще самопочуття.Авторка тексту : психологиня Любов Бушева